СУТАНА ЯК ВЕСТИМЕНТАРНИЙ КОД ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ЖОРЖА БЕРНАНОСА (НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ «ЩОДЕННИК СІЛЬСЬКОГО СВЯЩЕННИКА» ТА ОДНОЙМЕННОЇ КІНОАДАПТАЦІЇ РОБЕРА БРЕССОНА)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2411-3883.22.2025.359655Ключові слова:
Жорж Бернанос, Робер Брессон, французький літературний модернізм, Католицьке літературне відродження, символізм одягу, семіотика, інтермедіальністьАнотація
У фокусі дослідження перебуває аналіз вестиментарного коду католицької сутани як вияву християнського дискурсу в романі представника Католицького літературного відродження доби модернізму Жоржа Бернаноса – «Щоденник сільського священника», а також його зіставний аналіз з однойменною кіноадаптацією французького режисера-мінімаліста Робера Брессона. Завдяки використанню історико-культурного методу, семіотики, літературної герменевтики, феноменології та інтермедіального аналізу, доведено, що священнича сутана є не декоративним елементом літературного і кінематографічного текстів, а розкривається, як засадничий семіотичний вузол, що відкриває метафізичну глибину людської драми перед лицем таїни покликання, неминучості страждання, спокуси відречення, містерії жертви, що є фундаментальними категоріями бернаносівського мікрокосму. Насамперед запропоновано історико-культурний екскурс в генеалогію символічного значення католицької сутани: показано, як відпочатку необов’язковий елемент одягу духівництва, що спершу функціонував як елемент станового розрізнення у суспільній площині, від часів Тридентського собору набуває сьогоденної образної ваги, а саме присутності сакрального в царині профанного, небесного в земному, а відповідно й характеру обов’язкового вжитку. Досліджено історичний символізм чорної сутани в католицькій традиції, що стає головним вестиментарним образом безіменного кюре з Амбрікура. По-друге, проаналізовано всі згадки про літургійне й позалітургійне облачення бернаносівського протагоніста. Доведено, що в літературному тексті сутана стає зримим знаком незримого екзистенційного конфлікту, що розкривається у трьох регістрах: сутана як знак соціальної відокремленості, сутана як зовнішній елемент хворобливого тіла, зняття сутани як духовне
відречення від власного покликання. По-третє, представлено аналіз брессонівської кіномови, в межах якого показано, що те саме романне символічне навантаження сутани як метафізичного й екзистенційного знаку в кіноадаптації розкрите завдяки роботі світлотіні, монтажу, інтер’єрам, тлу, паузам, повторам, акторській роботі з тілесністю. Зрештою, запропоновано компаративний зріз літературної та кінематографічної мов, де показано, як в інтермедіальній площині обидва мистецтва працюють з єдиним семіотичним полем і доповнюють одне одного.
Посилання
Barthes, R. (1967). Système de la mode. Seuil.
Bernanos, G. (1936). Journal d’un curé de campagne. Plon.
Bernanos, G. (2019). Journal d’un curé de campagne. Flammarion.
Bernanos, G. (2015). Romans et nouvelles (M. Estève, Éd.). Gallimard.
Bresson, R. (1975). Notes sur le cinématographe. Gallimard.
Catholic Encyclopedia. (1913). Clerical costume. New Advent.
https://www.newadvent.org/cathen/04076a.htm
Code of Canon Law. (1983). The Holy See.
https://www.vatican.va/archive/cod-iuris-canonici/cic_index_en.html
Congregation for the Clergy. (2013). Directory for the ministry and life of priests. Libreria Editrice Vaticana.
Cunneen, J. (2003). Robert Bresson: A spiritual style in film. Continuum.
Dictionnaire de théologie catholique. (1908). Tome 3, première partie (col. 229–230). Letouzey et Ané.
Entwistle, J. (2000). The fashioned body: Fashion, dress and modern social theory. Polity Press.
Estève, M. (1966). Bernanos. Seghers.
Flügel, J. C. (1930). The psychology of clothes. Hogarth Press.
Gosselin-Noat, B. (2007). Bernanos: Les romans du soleil noir. Presses universitaires du Septentrion.
Hellman, J. (1990). The knight-monk and the Holy Ghost: Occultism and catholicism in the works of George Bernanos. McGill-Queen’s University Press.
Le Touzé, Ph. (1979). Le mystère du réel dans les romans de Bernanos: Le style d’une vision. Librairie A.-G. Nizet.
Lurie, A. (1981). The language of clothes. Henry Holt.
Martigny, J.-A. (1877). Dictionnaire des antiquités chrétiennes. Hachette.
Milner, M. (1989). Le diable dans la littérature française: De Cazotte à Bernanos. José Corti.
Pastoureau, M. (2008). Noir: Histoire d’une couleur. Seuil.
Quendler, C. (2015). Holy face, hidden God: Framing the face in Robert Bresson’s Journal d’un curé de campagne. Word & Image, 31(4), 365–381.
https://doi.org/10.1080/02666286.2015.1053041
Schrader, P. (2018). Transcendental style in film: Ozu, Bresson, Dreyer. University of California Press.
Sontag, S. (2001). Against interpretation and other essays. Picador.
Бернанос, Ж. (2002). Щоденник сільського священника. Юніверс.
Помилуйко, Г. (2017). Мотив маски в романах Жоржа Бернаноса «Злочин» і «Поганий сон». Сучасні літературознавчі студії, (14), 354–360.
Помилуйко, Г. (2019). Поетика хворого тіла у прозі Жоржа Бернаноса. Сучасні літературознавчі студії, (16), 142–146.
Помилуйко-Недашківська, Г. (2022). Досвід війни та його відображення у політичній есеїстиці та художній прозі Жоржа Бернаноса. Сучасні літературознавчі студії, (19), 51–56.
Фесенко, В. (1998). Творчість Жоржа Бернаноса: поетика події та пророцтва…дис. д-ра наук. Київ. Видавничий центр КНЛУ.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
7. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
8. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
9. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
10. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
11. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
