МОТИВ БЕЗДОМНОСТІ У ВІРШІ “ВИТИНАНКА” Є. ЖАРІКОВОЇ: ПОЕТИКА МЕЖОВОСТІ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2411-3883.21.2024.321310Ключові слова:
екзистенціалізм, екзистенція, історія, лімінальне, маргінальність, міфопоетика, пам’ять, травмаАнотація
Проблема співвідношення феноменів травми, пам’яті, історії в українській поезії є актуальною, позаяк реалії, пов’язані з війною, сприяють створенню текстів, визначальними рисами яких є екзистенційність, націленість на свідчення та реакцію, що виявляється в авторських інтенціях стосовно розвитку теми межовості як сукупності екзистенційного кола проблем стосовно граничних станів свідомості і ситуацій морального вибору. Ці тенденції спостерігаються насамперед у комбатантській поезії, навіть якщо вона тематично далека від висвітлення власно мілітарної тематики: мотиви війни та екзилю як втрати екзистенійного підґрунтя, у цих текстах простежуються на різних рівнях, але насамперед – на рівні сюжетно-образних структур та в організації художньої цілісності творів. Провідною особливістю цих текстів є націленість на консолідацію національних колективних психічних змістів і цінностей, які є основою національної колективної та особистісної ідентичності. У віршах такої тематичної спрямованості одним із архетипів духовної консолідації (як особистісної цілісності і як зв’язку між поколіннями нації) є Дім. У розвідці ми звернулися до аналізу одного із таких творів – до вірша “Витинанка” зі збірки “Між любов’ю і любов’ю” поетки, музикантки, військової Є. Жарікової. Мета розвідки спрямована на висвітлення: 1. Травми втрати дому як увиразника руйнування духовного світу ліричної героїні; 2. Мотивів пам’яті і посттравматичного зростання як руху до власної цілісності через подолання страху і розгубленості перед (не)буттям.
Методологія розвідки передбачає спробу поєднання герменевтичного аналізу, архетипної критикии, міждисциплінарного та імагологічного аналізу, магології, рецептивної естетики. Частково застосовано історико-типологічний, порівняльний, психобіографічний методи, що дають змогу простежити генеалогічні та ідейні зв’язки із концепціями екзистенційності, що були оприявнені у письменницькому і філософському середовищі української еміграції ХХ ст.
За результатами визначено смислову та архетипно-символічну наповненість твору, акцентовано на екзистенційних параметрах ідейно-тематичної матриці твору, проаналізовано зв’язок концептуального наповнення назви вірша із мотивом травми та її подолання. Доведено, що українська поезія періоду війни рефлексує не лише над теперішніми подіями та онтологічною ситуацією, у якій опинилася нація, але й активно переосмислює спадок минулого.
Тема втрати дому і безґрунтовності стала однією із основних у художній та філософській думці української еміграції. Українські автори пропонували своє обґрунтування екзистенційного світогляду, властивого українській ментальності пропагували власну версію екзистенціалізму, основною ідеєю якого була ідея закоріненості в національний ґрунт. Ця ідея на рівні міфопоетики відлунює і в сучасній комбатантській поезії.
Посилання
Андросова, Н. Образ дому, бездомності та антидому в поезії літературного угрупування “Буба-бу” (2011). Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. Сер. : Філологічна, 20, 318–329.
Брюховецький, В. (2019). Засновок концепції “безґрунтовності” Віктора Петрова. Слово і Час, 7, 3–17.
Витинати. Тлумачний словник української мови у 20 томах. Словник української мови online. Томи 1 – 14. Український мовно-інформаційний фонд НАН України. https://sum20ua.com/?page=374&searchWord=%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8&wordid=11143.
Головченко, Н. (2016). Верлібр як форма сучасної української поезії (на прикладі збірки “Вірші з війни” Бориса Гуменюка (2015)). Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації, 1 (42), 81−91.
Демченко, А. (2016). Поетика тріади “дім – недім – антидім” у збірці Сергія Жадана “Життя Марії”. Сучасні літературознавчі студії.
Феномен дому в літературознавчій перспективі, 13, 207–216.
Демченко, А. (2016). Художні моделі топосу дому в поетичній збірці Любові Якимчук “Абрикоси Донбасу”. Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія : Філологічні науки, 2, 101–105.
Еліаде, М. (2001). Священне і мирське. Міфи, сновидіння і містерії. Мефістофель і андрогін. Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання. Основи.
Жарікова, Є. (2023). Між любов’ю й любов’ю. Гамазин.
Каммінґс, Е. (2003). Тюльпани й димарі. НордПрес.
Карач, А. (2018). Мотив мандрів у ліриці дев’ятдесятників. Вісник Львівського університету. Серія філологічна, 67 (2), 139–145.
Корінна, В. (2010). Межа як один із топосів, що породжують почварність (на матеріалі української прози початку ХХ ст.). Актуальні проблеми слов’янської філології, XXІІІ(4), 101 – 113.
Косарєва, Г. (2019). Травматичні місця пам’яті у збірці поезій “Абрикоси Донбасу” Л. Якимчук. В: Поліщук О., Підопригора С., Косарєва Г. Модель пам’яті в українській пост/модерністській літературі (c. 65–73). Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили.
Кропивко, І. (2023). Протистояння російській агресії: реальність та художня альтернатива (досвід української й польської літератур). Bibliotekarz Podlaski, 59(2), 213–229.
Курушина, М. (2022). Образи українських міст у наративах воєнного часу. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія “Історія”, 62, 181–202.
Лисова, К. (2016). Лінгвальні засоби вираження лімінального часу і простору в сучасній англомовній поезії. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія, 21(2), 70–72.
Лисова, К. (2018). Методологія дослідження образності лімінального в сучасному англомовному поетичному дискурсі. Науковий журнал Львівського державного університету безпеки життєдіяльності “Львівський філологічний часопис”, 4, 64–69.
Павленко, Л. (2011). Образ дому в поезії Віктора Кордуна. Слово і Час, 2, 80–86.
Павличко, С. (2002). Теорія літератури. Основи.
Поліщук, Я. (2016). Ars masacrae, або Про те, чи є поезія на війні. Слово і час, 7, 3–11.
Семерин, Х. (2017). Міфопоетика і семіотика лімінальних об’єктів дому в поетичних текстах Василя Стуса (на матеріалі збірки “Палімпсести”). Scripta manent: молодіжний науковий вісник Інституту філології та журналістики, 4, 90–93.
Тарнашинська, Л. (2016). Василь Стус: художньо-екзистенційний вимір межової свідомості. Слово і час, 3, 44–52.
Тарнашинська, Л. (2006). Парадигма “землі” і “неба” як екзистенційне подолання “межі” (балансування Віктора Кордуна на лезі “між”). Наукові записки. Серія: Філологічні науки (літературознавство), 64(2), 196–209.
Царук, А. (2017). Межовий час у художньому світі П. Перебийноса. Людина віртуальна: нові горизонти, 1, 64 – 67.
Шаф, О. 2012. Мотив мандрів у творчості Сергія Жадана в контексті “Маскулінної безпритульності”. Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту), 14, 91–98.
Шевченко, А. (2023). Соціокультурні особливості сучасних мистецьких творів в умовах російсько-української війни: [Магістер. роб., Херсонський державний університет]. Репозитарій Херсонського державного університету .
Шевчук, К. (2023). Травма в сучасній поезії про російсько-українську війну. [Бакалавр. роб, Національний університет “Києво-Могилянська академія”]. Репозитарій Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
Шлемкевич, М. (1954). Загублена українська людина. Життя і мислі. Нью-Йорк.
Ярошенко, Т. (2006). Межовість як проблема сучасної філософської етики. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: філософія, 734, 116–121.
Ясперс, К. (2009). Психологія світоглядів. Юніверс.
Heidegger, M. (1962). Being and time. Blackwell Publishers Ltd.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
7. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
8. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
9. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
10. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
11. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
