HORROR TEMPORIS: ФАНТАСТИЧНА НЕПЕВНІСТЬ ЧАСУ

Анотація

Стівен Кінґ часто маніпулює часом: він звертається до часових аномалій, зміщує хронологію фікційних подій або ж включає у свої твори часові петлі та паралельні реальності. У Кінґа час непередбачуваний, а порушення його нормального порядку призводить до відчуття безпорадності, втрати контролю та створює атмосферу жаху.
У романі «Сяйво» («The Shining», 1977) жахливі події минулого готелю «Оверлук» переплітаються з подіями сьогодення, генеруючи у свідомості персонажів жахливі візії. У «Кладовищі домашніх тварин» («Pet Sematary», 1983) персонажі відкривають ворота до іншого простору часу — того, де смерть повертається до життя. Автомобіль Крістіна з однойменного роману («Christine», 1983) також стає втіленням зловісної потужності часу, адже змушує персонажів зануритись у страшне минуле, водночас наводячи все більший морок на їхнє теперішнє. «Воно» («It», 1986) зображує монструозну істоту — Пеннівайза, який знаходиться поза впливом часу як такого. З’являючись в історії міста у різні часові проміжки, він викликає у мешканців справжній жах. Тож, темпоральність постає повноцінним рушієм сюжетів жахів.
Спираючись на творчість Кінґового прекурсора — Говарда Філіпса Лавкрафта, британський вчений Бенджамін Нойс розвинув концепцію так званого «horror temporis». Зацікавленість новітніми парадигмами часу, а також шляхами їхньої інтерпретації у художньому творі постає однією із ключових єднальних ланок між творчістю Кінґа і Лавкрафта. Особливо це оприявнюється у романі «Історія Лізі» («Lisey’s Story», 2006). Головна героїня дізнається про існування у нашому світі так званих «дірок», за якими прихований інший світ; через нове знання вона ніби втрачає здоровий глузд і сповнюється відчуттям постійного падіння «крізь отвір у часі».
Типово для автора оповідь веде всезнаючий наратор, який презентує події життя Лізі шляхом відтворення плину свідомості головної героїні. Поетапно читач заглиблюється не лише в спогади Лізі Лендон, але й у її підсвідоме — сни, видіння та асоціації. Відтак, метою даної статті є апробація концепції «horror temporis» в аналізі роману Стівена Кінґа «Історія Лізі» (2006). По-перше, вивчаючи проблематику темпоральності у творі, ми зупинились на елементах її формального втілення, як-от характерній для тексту фрактальності. По-друге, ми виявили інтертекстуальні аспекти осмислення проблематики часу. Йдеться про звернення до знакових для цього поля студій імен — зокрема, англійського романіста Девіда Герберта Лоуренса, французького філософа Анрі Берґсона та аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса. Використання Кінґом численних темпоральних технік підсилює ефект т.зв. «фантастичної непевності».
«Фантастична непевність» передбачає те, що фантастичне у текстовому полотні пов’язане із суб’єктивною перспективою, сукупністю сприйняття, досвіду та інтерпретації персонажів. Кінґ проблематизує їхні найгірші переживання, тож у його творах час взаємодіє з низкою додаткових категорій — насамперед пам’яттю, яка вступає у конфлікт із прагненням забуття. Джерело Кінґового «horror temporis» — не у космологічному світі часу, а у кожній жахливій миті, яка відмовляється вмирати у нашій свідомості. Автор не пропонує чітких висновків, залишаючи можливість для читача самостійно тлумачити історію, а відтак створює у текстовому полотні мультиплікацію різних перспектив і голосів, повсякчас підсилюючи почуття невизначеності та нестабільності.