ПЕРЕДЧУТТЯ ВІЙНИ В ЛИТОВСЬКІЙ МУЗИЦІ ТА ЛІТЕРАТУРІ (2021-2022)

Анотація

Анотація. У статті привертається увага до впливу політичної ситуації на концептуальність музики та на формування парадишматичних ситуацій музичної мови у нових творах. Приклади можна знайти у нових ворах трьох молодих авторів: Миколаса Наталевічюся (нар. 1985) «Спалах газу», Андріуса Шуриса (нар. 1991) «Non-finito» та Домінікаса Дігімаса (нар. 1993) «Суб-тиша для флейти та органу», 2022. У них музика ідентифікується з простором — з народженням почуття зв’язку між простором та Всесвітом, з аналогією між простором, що палає, та пусткою, підсилюючи парадигму простору та його трансформацій у сучасній музиці. Іншими словами, трансценденталізм її візуального ландшафту пов’язаний з повітрям як матерією через посередництво акустичної поетики інструментів, які контролюються повітрям, — флейти та органу. Це особливо пов’язано з парадигмою зникнення та народження звуку або його воскресіння у гоміні, постає конкретна аналогія з апокаліпсисом та створенням альтернативи — іншого простору. У цьому сенсу, твори цієї нової музики можуть бути сповнені передчуттям війни та знищення людства, про що каже їхній зміст. У «Спалаху газу» Наталевічюса йдеться про екологічну загибель Землі, пов’язану з видобуванням енергії газу із земних надр. Йдеться про полум’я з його деструктивною ірраціональністю та крах економіки. «Non-finito» Шуриса розповідає про взаємодію часів, що призводить до раціонально холодної, агресивної порожнечі, так званих «сходинок диявола» (за Дж. Лігеті) та статики вічності. «Під-тиша» Дігімаса — це твір про пост-апокаліптичну надію, де глибини тиші приховують імпульси взаємодії між світлом та тінню, таємничого руху перегрупування шарів природи та містичного відродження — мовчазного повороту світу. Ця ідея характерна для литовської філософії мистецтва як пульсація ланок між мистецтвом та природою, яку Дігімас по-своєму трансформує у сучасність, ще більшою мірою зосереджуючись на парадигмальній ситуації глобальних змін.
Тим часом література розкриває безпосередній історичний контекст, пов’язаний з теперішнім: Росія проти Європи. Йдеться про останню за часом публікації книгу, «Імператриця Петра», томи I та I, написану Крістіною Сабаляускайте (нар. 1974), яка наразі є найпопулярнішою письменницею в Литві (Вільнюс: Балтос ланкос, 2019, 2021). Письменниця оголює жахливі рани російської історії, можливий терор та загрози для Європи, базуючись на історичних фактах доби правління Петра I, переповіданих крізь призму сприйняття його дружини, Марти Скавронської, яка походила з литовсько-польської міської родини і пережила всі можливі повороти долі та метаморфози перед тим, як стати Імператрицею російською. Складна для сприйняття актуальність твору Сабаляускайте, де розкривається хворий менталітет росіян, зв’язок між середньовічним рабством, претензіями на світове панування та ізольованість від іноземних впливів, суміш дикого шаленства та жорстокості, виявилася вельми пророчим літературним «вибухом» у 2021 році, який потряс Литву, нагадуючи про жахливе минуле перед початком нової війни. Письменниця виступає також з аналізом теперішньої ситуації, презентуючи «Імператрицю Петра» у перекладах в Європі та під час книжкових форумів, де її твір та роздуми щодо ментальної ідентичності Росії стали гострим інтелектуальним інструментом для пояснення цієї «неймовірної» війни для зрілих європейських демократій. У такий спосіб вона та її твори перетворилися на безпосередніх учасників місії на захист постраждалих народів. Можна стверджувати, що литовська музика та література відчули екзистенційну тишу, а за нею палаючий поворот світу, та розгорнули балтийську лінію Маннергейма на своєму горизонті.