ПІЗНІЙ ЕЗРА ПАУНД: ПИСЬМЕННИК-ЕМІГРАНТ І ПАРРЕСІАСТ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2411-3883.21.2024.321269Ключові слова:
епос, Езра Паунд, інтертестуальна маска, Мішель Фуко, парресія, письменники-емігрантиАнотація
Досліджені Мішелем Фуко семантичні, етимологічні, філософські та політичні властивості й імплікації античного конструкту παρρησία актуалізовано у творчому доробку Езри Паунда в ідеологічних і художніх репрезентаціях американської ідентичності митця як письменника, парресіаста й емігранта par excellence. Питомі атрибути парресії – відвертість, істина, небезпека, критика і обов’язок – актуалізовано Паундом в фуколдіанських
категоріях “bios” і “logos”, внутрішньо цілісної відповідності та гармонійного співвідношення між раціональним вербальним актом і способом життя. У дослідницькій перспективі життя і творчості американського емігранта-парресіаста, яка поєднує історичну специфіку епохи, національну самобутність письменника та його біографічну індивідуальність, міститься оптимальна критична оптика, котра допомагає комплексно відобразити ідеологічну позицію Паунда в автобіографіях, етерах на Римському радіо та поетикальні особливості творчості Паунда протягом і після Другої світової війни, зокрема, у циклі “Пізанські пісні” (The Pisan Cantos, 1948). У “Автобіографії” 1949 р. виступи на фашистському радіо обґрунтовано як громадянський обов’язок. Історія прилюдного, правдивого та безкомпромісного висловлювання, що його Фуко пов’язує з дискурсивною прагматикою публічних виступів античних парресіастів, актуалізується Паундом у виступах на радіо. Він прибирає образ парресіаста, і ця маска набуває нових обертонів і смислів у контексті фуколдіанської “гри на життя чи смерть”. Радіохвилі слугують катедрою для утвердження свободи слова промовцем і функціонують як модерний еквівалент трибуни. “Доктор Паунд”, увиразнений академічний титул, офіційно наданий американським університетом, акцентує санкцію автора радіопрограм на вільне вираження думки речниками упривілейованої еліти, що резонує з симбіозом інтелектуального авторитету та морально-етичної репутації у вербальних парресіаститчних актах. Тезаурус художньо-поетикальних масок
у “Пізанських піснях” доповнюється інтертекстуальним портретом Війона. Його “Великий заповіт” функціонує як своєрідний контрапункт “Пізанських пісень”. Поклик на рефрен “Епітафії в формі балади” Війона мовою оригіналу та згадка новозавітного Варрави констатує затяту впевненість у власній правоті, і такий свідомий вибір не залишає місця почуттю глибокого каяття чи сподіванню на емпатію. Текстуальні купюри при цитуванні благання Бога про прошення, яке структурує баладний жанр першотексту Війонової “Епітафії”, увиразнюють відмову від жанру палінодії, карбовано та роковано маркують акт парресії як свідомого вибору, способу життя та свободи життєвого шляху в утвердженні самости, американської ідентичності Паунда-парресіаста завдяки поєднанню беззастережного висловлення поглядів і дискурсивної естетизації жанрів автобіографії й епосу.
Посилання
Денисова, Т. (2012). Історія американської літератури. Київ: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”.
Таціт, К. (2013). Аннали. З часу відходу божественного Авґуста. Київ: Український письменник.
Українка, Л. (2021). Повне академічне зібрання творів. У чотирнадцяти томах. Том 2. Драматичні твори (1907–1908). Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки.
Фоменко Н. (Ред.). (2006). Давньогрецька трагедія. Есхіл. Софокл. Евріпід. Харків: Фоліо, 2006.
Шелухін, В. (2022). Огляд. Евгений Минко. Παρρησία. Критика, № 7–8 (жовтень). https://krytyka.com/ua/reviews/parrisia.
Doob, L. W. (Ed). (1978). “Ezra Pound Speaking:”Radio Speeches of World War II. Westport:Greenwood Press, 1978.
Fruchaud, H.-P., & Lorenzini, D. (Eds.). (2019). Michel Foucault. Discourse and truth and parrēsia. Chicago; London: The University of Chicago Press.
Grabowicz, G. (2018). Taras Hryhorovych Shevchenko. The Literary Encyclopedia. First published 22 May 2018. https://www.litencyc.com/php/speople.php?rec=true&UID=13029.
Kenner, H. (1971). The Pound Era. Berkeley and Los Angeles: University of California Press.
Kim, D.-y. (2018). T. S. Eliot’s Metaphysical Conceit and Foucault’s Parresia: Psychologue in ‘The Love Song of J. Alfred Prufrock’. Journal of the T. S. Eliot Society of Korea, 28(3), 1–27. doi:10.14364/t.s.eliot.2018.28.3.1-27.
Luxon, N. (2013). Crisis of Authority: Politics, Trust, and truth-telling in Freud and Foucault. Cambridge: Cambridge University Press, 2013.
Pound, E. (1957). Selected Poems. New York: J. Laughlin.
Pound, E. (1970). Guide to Kulchur. New York: New Directions.
Pound, E. (1986). The Cantos. New York: New Directions. Scott, D., Mattison, L., Ardoin P., & Gontarski, S.
E. (Eds.). (2017). Understanding Foucault, understanding modernism. New York: Bloomsbury Academic, 2017.
Scot, D. (2017). Introduction: Foucault’s Modernisms. In D. Scott, L. Mattison, P. Ardoin, & S. E. Gontarski, (Eds.), Understanding Foucault, Understanding Modernism (pp. 1–17).
Sluiter, I., & Rosen, R. M. (Eds.). (2004). Free speech in classical antiquity. Leiden; Boston: Brill, 2004.
Smit, P.-B., & van Urk, E. (Eds.). (2018). Parrhesia: ancient and modern perspectives on freedom of speech. Leiden; Boston: Brill.
Tacitus, Cornelius (1849). The histories of Caius Cornelius Tacitus: with notes for colleges by W. S. Tyler. New York: D. Appleton.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
7. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
8. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
9. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
10. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
11. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
