«ЧЕРВОНА КАЛИНА» ВІД ПІНК ФЛОЙД: РОМАН ПАРТИТУРИ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2411-3883.20.2023.293536Ключові слова:
інтерсеміотична інтерпретація художніх зворотів, літературно-музичні універсалії, міждисциплінарність, музичний наратив, порівняльний аналіз мистецтвАнотація
Мультимедійне поєднання акапельного виконанання «Червоної калини», опубліковане Андрієм Хливнюком в Інстаграмі, з аранжуванням легендарного британського гурту Пінк Флойд представляє характерний музичний текст у інтермедіальній модальності сучасного культурного виробництва. Музикологічне прискіпливе читання функцій гармонічних послідовностей кадансів і специфіки голосоведення у синглі оприявнює музичні художні засоби породження глибинних смислів, емоційного осмислення історії. Музична архітектоніка твору вибудовується як ряд сюжетних подій у формі ініціальних, медіальних і фінальних формул. Інтерпретаційний концепт «роман партитури» упривілейовує музикоцентричний компонент інтерпретації синглу та зосереджується на специфіці музичного письма, функціональних взаємозв’язках ступенів ладу, телеологічному русі нот тональної музики. Аналіз мелодико-синтаксичних структур і форм звукового вираження музичної думки у «Червоній калині» від Пінк Флойд сприяє з’ясуванню ізоморфних функцій літературної наратології та сучасної музичної практики з перспективи нотного стану не як метафори, а невербального тексту, цілісність, естетично-емоційні смисли й ідеї якого породжуються рівною мірою як посутньо музичними факторами інтервальних систем і звукоряду, так і взаємозв’язком і послідовністю конститутивних елементів, притаманних літературному сюжетному наративу. Структурування акордової ретардації, розглянуте в діахронічному зрізі, артикульовано у синглі закінченням хорового співу на другому ступені ладу, що виконує функцію антиципації подальшого розгортання подій музичного сюжету. Ладове тяжіння до розв’язання в каденцію у музиці виявляє аналогічні риси з розв’язкою драматичного конфлікту в художній літературі, а протиставлення збалансованого, безконфліктного пентатонічного ладу і конфліктогенного, дисонансового хроматизму блюзової ноти маркує кульмінацію музичного наративу. Фінальний гармонічний зворот інструментальної партії у формі половинної каденції, яка вивершує період не тонікою, а домінантою, вказує на недобудовану конструкцію функціональної циклічності, невичерпаність і недомовленість завершальної дії і свідчить про романізацію партитури, незавершеність і відкритість конфлікту. Витлумачене крізь призму літературоморфної інтерпретації музичних творів у площині сюжетворення і наративних іманентних атрибутів — зав’язки, розвитку і ретардації дії, кульмінації та розв’язки — гітарне соло синглу передає глибокі емоції героїзму та страждання незламної України у боротьбі з рашистською навалою.
Посилання
Анікієнко, Л. (2018). Період музичний. У В. Кузик, І. Сікорська (Ред.), Українська музична енциклопедія (т. 5, с. 144–148). ІМФЕ.
Бахтин, М. (1975). Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. Художественная литература.
Гундорова, Т. (2018). Література на полі медій — медії на полі літератури. У Т. І. Гундорова, Г. М. Сиваченко (Ред.), Література на полі медій. Збірка наукових праць відділу теорії літератури та компаративістики Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (с. 6–11). Київ.
Криницька, Н. (2005). Феміністська фабуляція як вираз металітературності. У Т. Денисова (Ред.), Головна течія — гетерогенність — канон в сучасній американській літературі (с. 246–248). Факт.
Летичевська О. (2018). Партесний спів. В В. Кузик, І. Сікорська (ред.). Українська музична енциклопедія (т. 5, с. 86–89). ІМФЕ.
Маценка, С. (2014). Партитура роману. ЛНУ ім. Івана Франка.
Маценка, С. (2017) Метамистецтво. Словник досвіду термінотворення на межі літератури й музики. Апріорі.
Наливайко, Д. (2018) Література в системі мистецтв як галузь компаративістики. У Т. І. Гундорова, Г. М. Сиваченко (Ред.), Література на полі медій. Збірка наукових праць відділу теорії літератури та компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (с. 12–50). Київ.
Свасьян, К. (Ред.). (1990). Ницше Ф. Сочинения в 2 т.: Т. 1. Мысль.
Bernhart, W. (2019). Preface. In W. Bernhart & D. F. Urrows (Eds.), Music, narrative and the moving image:Varieties of plurimedial interrelations (pp. ix-xii). Brill Rodopi.
Bernstein, L. (1973). The unanswered question: Six talks at Harvard. Cambridge, Mass: Harvard University Press.
Bjerstedt, S. (2014). Storytelling in jazz improvisation: Implications of a rich intermedial metaphor. [Doctoral Thesis (monograph), Malmö Theatre Academy].
Bjerstedt, S. (2021). Storytelling in jazz and musicality in theatre: Through the mirror. Routledge.
Hollander, J. (1956). The music of poetry. The Journal of Aesthetics and Art Criticism, 15(2), 232-244. doi: 10.2307/427879.
LaFave, K. (2014). Experiencing Leonard Bernstein: A listener’s companion. Stackpole Books.
Scheub, H. (2002). The poem in the story: Music, poetry, and narrative. University of Wisconsin Press.
Winn, J. (1993). Music and poetry. In A.Preminger & T. V. F. Brogan (Eds.), The new Princeton encyclopedia of poetry and poetics (pp. 803-806). Princeton University Press.
Wolf, W. (2005). Music and narrative. In D. Herman, M. Jahn & M.-L. Ryan (Eds.), Routledge encyclopedia of narrative theory (pp. 324–329). Routledge.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
7. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
8. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
9. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
10. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
11. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
