ПРО МЕТАМОДЕРНІ СТРАТЕГІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ МАКСИМА ДУПЕШКА)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2411-3883.20.2023.293532Ключові слова:
літературний стиль, метамодернізм, осциляція, нова щирість, метакса, жанр, роман-рефлекс, роман-анамортоза, сучасна українська література, Максим ДупешкоАнотація
Художнім матеріалом для дослідження метамодерних стратегій в сучасній українській літературі стали романи Максима Дупешка «Історія варта цілого яблуневого саду» (2017) і «Біля карети під мертвим лисом» (2021). Скрупульозний аналіз романів засвідчує чутливість письменника до тектонічних зсувів у сучасній естетиці. Обидва романи працюють із феноменом впливу історичної пам’яті на сьогодення. І стратегії, які автор застосовує, цілком ілюструють тези теоретиків метамодернізму: осциляцію між премодерними, модерними й постмодерними практиками; фрагментоване «я» та спроби його інтеграції в нові сенсові конфігурації; констатація множинності людської суб’єктності; перехід від паратакси до метакси; рух від меланхолії до надії. Тексти Максима Дупешка засвідчують вчування в нову чуттєвість. Письменник не боїться шукати істину, бути простим (і на рівні мови, і на рівні трансльованих ідей), він усвідомлено використовує банальність, буває навмисно пафосним, осцилює від іронії до серйозності, від наївності до щирості, ніколи, втім, не наближаючись до цинізму. «Історія варта цілого яблуневого саду» — роман-рефлекс на сучасну
російсько-українську війну. Цей роман засвідчує зміну модусів у вітчизняній художній інтерпретації реальності — перехід від прикметного до значущого, що здійснюється завдяки «новій щирості». «Біля карети під мертвим лисом» є романом-а-намортозою — позірним хаосом, який за умови правильного ракурсу дивлення раптом постає як струнко збудована й зрозуміла конструкція. Цей роман ангажує читача до квесту, демонструє новий спосіб вдивлятися в сучасне буття.
Посилання
Бандровська, О. (2021). Реальність як вигадка? Поняття «метамодернізм» і «метамодерн» в сучасному культурологічному і літературознавчому дискурсі. Іноземна Філологія, 2021(134), 152–164.
Вардеванян, С. (2017). Чому «Історія…» М. Дупешка варта аж цілого яблуневого саду»? ТСН. Книжки.
https://tsn.ua/books/chomu-istoriya-maksima-dupeshka-varta-azh-cilogo-yablunevogo-sadu-970133.html
Вардеванян, С. (2022). Учитися видіти. Збруч. Українська інтернет-газета.
Губернатор, О. (2023). Метамодернізм як нова парадигма сучасних культурних практик. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : Наук. Журнал,1, 109–114.
Гундорова, Т. (2013). P.S. Коментар із «кінця постмодерну». У Післячорнобильська бібліотека : Український літературний постмодернізм: монографія, вид. 2-ге, випр. і допов. (с. 297–334). Критика.
Дупешко, М. (2017). Історія варта цілого яблуневого саду. Книги–ХХІ.
Дупешко, М. (2021). Біля карети під мертвим лисом. Книги–ХХІ.
Пахаренко, В. (2021). Метамодернізм як художній напрям: Роздуми про новий тип світосприйняття. Українська Мова та Література, 7-8, 56–68
Петриківська, О. (2020). Метамодернізм як спосіб концептуалізації сучасності в сатиричних трагікомедіях Паоло Соррентіно.
Докса, 2(34).
https://doi.org/10.18524/2410-2601
Петрова, І. (2020). Метамодернізм як культурологічна концепція. Питання Культурології, 36, 14-23.
https://doi.org/10.31866/ 2410-1311.36.2020.221039
Abramson, S. (2014). Metamodernism: The basics. The Huffington Post.
https://www.huffpost.com/entry/metamodernism-the-basics_b_5973184
Snyder, T. (2010). Bloodlands. Europe between Hitler and Stalin. Basic Books/Random House.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
7. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
8. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
9. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
10. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
11. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
