ПСИХОЛОГІЧНО-ЕМОТИВНИЙ АСПЕКТ ВІДОБРАЖЕННЯ ЕМІГРАЦІЇ ЯК ЯВИЩА В УКРАЇНСЬКІЙ АВТОРСЬКІЙ СЛОВЕСНОСТІ (початкові студії)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2411-3883.19.2022.274084Ключові слова:
еміграція як явище, українська художня література, хвилі еміграції, твори В. Стефаника, У. Самчука та інших письменників, духовні цінностіАнотація
Українська еміграція – явище надзвичайно багатогранне й поліаспектне, тому й підходи до його вивчення та дослідження можуть бути дуже різними. У зазначеній статті йдеться про відображення еміграції в українській художній літературі та публіцистиці як найбільш психологічно-емотивному джерелі інформації, що завжди загострює увагу на проблемах часу і по-своєму шукає шляхів їх вирішення.
Починаючи від кінця ХІХ ст., тобто від першої хвилі еміграції, причини виїзду українців за кордон були різними, в основному кожна хвиля характеризується або як «трудова», або як «політична» (іноді ці два напрями синтезувалися),
проте завжди прощання із рідною землею викликало непересічні переживання та емоції, пов’язані з невідомістю, іншим
укладом життя, розривом із родом, сім’єю, найближчими людьми загалом. У науковій літературі недостатньо висвітлена та охарактеризована є передостання «заробітчанська», або як її ще умовно та узагальнено називають «італійська» хвиля еміграції, не кажучи вже про останню, сьогоднішню, вимушену, пов’язану із нинішньою війною на території
України, яка ще триває. Але художнє мислення народу, пов’язане з емоційним сприйняттям подій в екстремальних умовах проявляється швидше. І ми вже зараз маємо цілу низку новотворів. Можливо, вони не можуть ще конкурувати із
творами В. Стефаника, Є. Сверстюка, У. Самчука та інших письменників, творами, що вже стали класикою, а більше
належать до масової культури, але вони злободенні й у них є потреба. Власне, немає студії, в якій би поступально й комплексно було відображено питання висвітлення еміграції як явища в художній літературі.
Посилання
Гінда, О. (2015). Поетична творчість української трудової спільноти в Італії початку ХХІ століття в контексті фольклорної
традиції. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка.
Лесин, В. (1987). Василь Стефаник. Стефаник В. Вечірня година. Ужгород: Карпати. 4–9
Піскун, В. (2006). Політичний вибір української еміграції (20-ті роки ХХ століття). МП Леся.
Самчук, У. (2007). На білому коні. Самчук Улас. На білому коні. На коні вороному. Спомини і враження. У двох частинах. Національний університет «Острозька академія».
Сверстюк, Є. (1993). Блудні сини України. Знання.
Стефаник, В. (1987). Вечірня година. Новели. Ужгород: Карпати.
Шевченко, Т. (1983). Неофіти. Шевченко Т. Кобзар. Дніпро.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
7. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
8. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
9. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
10. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
11. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
