САКРАЛІЗАЦІЯ ТА ДЕСАКРАЛІЗАЦІЯ ПРОСТОРУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА
DOI:
https://doi.org/10.32589/2411-3883.17.2020.221825Ключові слова:
світогляд, міф, сакральність, «гібридні війни»Анотація
У статті проаналізовано характеристики сакрального і десакралізованого простору у
сучасній українській літературі для дітей та юнацтва. Сакралізація простору дуже важлива для національної самоідентифікації читача, який є громадянином держави. Сакралізація є просторовою, коли важливими сакральними точками є центр (столиця) і пограничний простір (кордон). Водночас сакральний весь простір, але кожне
місце має свою ідентифікацію. Це здорова міфологічна сакральність, яка існує на противагу імперському варіанту, коли вся сакральна енергія концентрується у «столиці», а «провінція» є місцем «небажаного перебування». Іншою формою сакральності є історична, яка реалізується через чітку прив’язку до місць важливих історичних подій далекого минулого і сучасності (кризові епохи). В іншому варіанті (мирні епохи) ця форма сакралізації реалізується у позначенні місць дії. Завдяки цьому читач упізнає конкретні міста, дізнається нове, стає співпричетним. У сучасній Україні спостерігається деформація сакрального простору, що сприяє його пошкодженню
та загальній десакралізації. Ці процеси кодуються у літературі для дітей та юнацтва, що легітимізує їх. Досліджуючи твори сучасних українських авторів, бачимо велику кількість «не помічених» місць. Сакральними і «поміченими» є Карпати, Львів та прилеглі території (здебільшого замки), а також, у значно меншій мірі, – Київ. До початку російсько-української війни у творах згадувався Крим, після 2014-го згадки про нього майже зникають. Якщо історична сакральність у творах присутня, то сучасні історичні події згадуються поодиноко. Подібна деформація національного сакрального простору є небезпечною, оскільки може використовуватися у «гібридних війнах» проти нашої держави.
Посилання
Дубяга А. Роль симулякрів у гібридних конфліктах сучасності / А. Дубяга // Література та культура Полісся. Серія «Історичні науки». –
– Вип. 99. – С. 79–86.
Караман О. Л. Методологічні засади проблеми соціалізації особистості в умовах гібридної війни на сході України : філософський рівень / О. Л. Караман // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2020. – № 2 (333). – Ч. ІІ. – С. 157–166.
Криськов А. Пропагандистські міфологеми у гібридній війні / А. Криськов // Тоталітаризм як система знищення національної пам’яті : збірник наукових праць за матеріалами всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю, 11–12 червня 2020 року, Львів. – Львів : Друкарня Львівського національного медично-
го університету імені Данила Галицького, 2020. – С. 35–37.
Кундеус О. М. Теоретичні аспекти гібридної війни РФ проти України / О. М. Кундеус // Регіональні студії : наукове видання. – 2020. –
№ 20. – С. 120–124.
Міщенко К. Інформаційно-комунікативна та психологічна складові сучасного воєнно- політичного конфлікту на Сході України / К. Міщенко // Роль держави та громадського сектору в соціально-психологічній адаптації переміщених осіб із зони агресії РФ та учасників АТО. Круглий стіл до Дня захисника Вітчизни 19
жовтня 2020 року. Матеріали доповідей. – Київ, 2020. – С. 86–89.
Парахонський Б. О. Онтологія гібридної війни : гра прихованих смислів / Б. О. Парахонський, Г. М. Яворська // Стратегічна панорама. – 2017. – № 1. – С. 7–16.
Семчинський К. В. Особливості гібридних конфліктів у контексті російської агресії проти України / К. В. Семчинський // Міжнародні
відносини : теоретико-практичні аспекти. – 2020. – Вип. 5. – С. 66–75.
Сухраков А. С. Сучасні виклики російсько-української інформаційної війни / А. С. Сухраков // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 22. Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. – 2020. – Вип. 27. – С. 83–88.
Требін М. П. Феномен «гібридної» війни / М. П. Требін // Гілея : науковий вісник. – 2014. – Вип. 87. – С. 366–371.
Юзова І. Ю. Інформаційно-психологічний вплив противника та протидія йому в умовах ведення гібридних війн / І. Ю. Юзова, П. Пацек // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України.
– 2020. – № 3 (40). – С. 61–68.
Shpakovych V. Wybrane przykłady społeczno – politycznej i kulturowej wojny hybrydowej Rosji z Ukrainą po Rewolucji Godności / V. Shpakovych // Jagiellonian University Repository. – 2020. – Режим
##submission.downloads##
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
7. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
8. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
9. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
10. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
11. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
