ДІВОЧА КОСА ЯК МАРКЕР ЦНОТЛИВОСТІ (за матеріалами українських народних пісень про кохання)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2411-3883.16.2019.187435Ключові слова:
українські народні пісні про кохання, символ, епітет, дівоча цнотливість (невинність), моральна нормаАнотація
Українці кінця ХІХ – початку ХХ століття дуже прискіпливо ставилися до сфери інтимного, особливо важливою була дівоча цнотливість. Українські народні пісні про кохання зберегли у собі чимало відомостей, які стосувалися цього аспекту дівочого тіла. Особливим маркером, який свідчив про дотримання тілесної чистоти, незайманості, у народних піснях про кохання виступає дівоча коса. Стан дівочої зачіски (заплетена – розплетена) у народній пісенності символізував інтимне життя дівчини (цнотливість чи її втрату).
Посилання
Весілля в містечку Монастирище Липовецького повіту Київської області // Весілля. Кн. 1. – К.: Наук. думка, 1970. – С. 147-219.
Галицько-руські народні пісні з мелодіями / Зібрав у селі Ходовичах др. Іван Колесса // Етнографічний збірник. Том ХІ. – Львів, 1901.
Гарасим Я. І. Національна самобутність естетики українського пісенного фольклору. – Львів, 2010. – 376 с.
Гнатюк В. Пісня про покритку, що втопила дитину // Матеріали до української етнології. – Львів, 1919. – Т. 19–20.– С. 249–389.
Горинь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ – 30-ті рр. ХХ ст.) – К.: Наук. думка, 1993. – 200 с.
Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с нею губерниях. Том ІІІ. Песни. – Чернигов, 1899. – 765 с.
Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору (матеріал до лекції) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 31. – Львів, 2003. – С. 3-22.
Дикарєв М. Збірки сільської молоді на Україні // Народна культура українців: життєвий цикл людини: історико-етнологічне дослідження у 5 т. / Наук. ред. М. Гримич. – К.: Дуліби, 2010. – Т. 2: Молодь. Молодість. Молодіжна субкультура. – 2010. – С. 432-535.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.
Жмуд Н. Покарання розпусництва: форми громадського осуду // Народна культура Поділля в контексті національного виховання: Зб. наук. праць. – Вінниця, 2004. – С. 121-131.
Івановська О.П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. – К, 2002. – 264 с.
Івановська О. П. Український фольклор як функціонально-образна система суб’єктності. Монографія. – К., 2005. – 228 с.
Ігнатенко І. Жіноче тіло у традиційній культурі українців. – К.: Дуліби, 2013. – 228 с.
Квітка К. Українські пісні про дівчину, що помандрувала з водієм // Етнографічний вісник. – К., 1926. – Кн. 2. – С. 78-107.
Косміна О. Дівоче вбрання // Народна культура українців: життєвий цикл людини: історико-етнологічне дослідження у 5 т. / Наук. ред. М. Гримич. – К.: Дуліби, 2010. – Т. 2: Молодь. Молодість. Молодіжна субкультура. – 2010. – С. 20-31.
Костомаров М. Об историческом значении русской народной поэзии // Костомаров М. І. Слов'янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. – Київ: Либідь, 1994. – С. 44-200.
Милорадович В. П. Сборник малорусских песен Лубенскаго уезда Полтавской губернии // Сборник Харьковскаго историко-филологическаго общества. Том 10. – Харьков, 1897. – 227 с.
Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича / Упор. і прим. О. І. Дея та О. С. Романця; Вступ. ст. О. С. Романця. – К.: Музична Україна, 1968. – 222 с., портр., ноти.
Народні пісні в записах Степана Руданського / Упор., вст. ст. і прим. Н. С. Шумади. Нотний матеріал упорядкувала З.І.Василенко. – К.: Музична Україна, 1972. – 291 с., ноти.
Народні пісні: Записи Людмили Єфремової. – К.: Наукова думка, 2006. – С. 317.
Пісні кохання / Упоряд., вст. ст. та прим. Дея О. І. – К., 1986. – 367 с.
Росовецький С. Приклад аналізу народної ліричної пісні // Студії з україністики: збірник наукових праць. – К., 2007. Вип. 7: Скарби культури – безсмертя нації. – С. 198-208.
Труды этнографическо-статистической экспедиции в западнорусский край. Материалы и исследования, собрание д. чл. П. П. Чубинским. Том пятый. Песни любовные, семейные, битовые и шуточные. – СПб, 1984. – XXV, 1209 c.
Українські народні пісні в записах Зоріана Доленґи-Ходаковського / Упорядкування, текстологічна інтерпретація і коментарі О. І. Дея. – Київ, 1974. – 782 с.
Фольклорні матеріали з отчого краю / Зібрали Василь Сокіл та Ганна Сокіл. У ноти завела Лариса Лукашенко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998. – 614 с.
##submission.downloads##
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
7. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
8. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
9. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
10. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
11. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
