Сучасні літературознавчі студії

HORROR TEMPORIS: ФАНТАСТИЧНА НЕПЕВНІСТЬ ЧАСУ

2023-12-19T08:24:46+02:00

Стівен Кінґ часто маніпулює часом: він звертається до часових аномалій, зміщує хронологію фікційних подій або ж включає у свої твори часові петлі та паралельні реальності. У Кінґа час непередбачуваний, а порушення його нормального порядку призводить до відчуття безпорадності, втрати контролю та створює атмосферу жаху.
У романі «Сяйво» («The Shining», 1977) жахливі події минулого готелю «Оверлук» переплітаються з подіями сьогодення, генеруючи у свідомості персонажів жахливі візії. У «Кладовищі домашніх тварин» («Pet Sematary», 1983) персонажі відкривають ворота до іншого простору часу — того, де смерть повертається до життя. Автомобіль Крістіна з однойменного роману («Christine», 1983) також стає втіленням зловісної потужності часу, адже змушує персонажів зануритись у страшне минуле, водночас наводячи все більший морок на їхнє теперішнє. «Воно» («It», 1986) зображує монструозну істоту — Пеннівайза, який знаходиться поза впливом часу як такого. З’являючись в історії міста у різні часові проміжки, він викликає у мешканців справжній жах. Тож, темпоральність постає повноцінним рушієм сюжетів жахів.
Спираючись на творчість Кінґового прекурсора — Говарда Філіпса Лавкрафта, британський вчений Бенджамін Нойс розвинув концепцію так званого «horror temporis». Зацікавленість новітніми парадигмами часу, а також шляхами їхньої інтерпретації у художньому творі постає однією із ключових єднальних ланок між творчістю Кінґа і Лавкрафта. Особливо це оприявнюється у романі «Історія Лізі» («Lisey’s Story», 2006). Головна героїня дізнається про існування у нашому світі так званих «дірок», за якими прихований інший світ; через нове знання вона ніби втрачає здоровий глузд і сповнюється відчуттям постійного падіння «крізь отвір у часі».
Типово для автора оповідь веде всезнаючий наратор, який презентує події життя Лізі шляхом відтворення плину свідомості головної героїні. Поетапно читач заглиблюється не лише в спогади Лізі Лендон, але й у її підсвідоме — сни, видіння та асоціації. Відтак, метою даної статті є апробація концепції «horror temporis» в аналізі роману Стівена Кінґа «Історія Лізі» (2006). По-перше, вивчаючи проблематику темпоральності у творі, ми зупинились на елементах її формального втілення, як-от характерній для тексту фрактальності. По-друге, ми виявили інтертекстуальні аспекти осмислення проблематики часу. Йдеться про звернення до знакових для цього поля студій імен — зокрема, англійського романіста Девіда Герберта Лоуренса, французького філософа Анрі Берґсона та аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса. Використання Кінґом численних темпоральних технік підсилює ефект т.зв. «фантастичної непевності».
«Фантастична непевність» передбачає те, що фантастичне у текстовому полотні пов’язане із суб’єктивною перспективою, сукупністю сприйняття, досвіду та інтерпретації персонажів. Кінґ проблематизує їхні найгірші переживання, тож у його творах час взаємодіє з низкою додаткових категорій — насамперед пам’яттю, яка вступає у конфлікт із прагненням забуття. Джерело Кінґового «horror temporis» — не у космологічному світі часу, а у кожній жахливій миті, яка відмовляється вмирати у нашій свідомості. Автор не пропонує чітких висновків, залишаючи можливість для читача самостійно тлумачити історію, а відтак створює у текстовому полотні мультиплікацію різних перспектив і голосів, повсякчас підсилюючи почуття невизначеності та нестабільності.

ПРО МЕТАМОДЕРНІ СТРАТЕГІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ МАКСИМА ДУПЕШКА)

2023-12-19T08:57:23+02:00

Художнім матеріалом для дослідження метамодерних стратегій в сучасній українській літературі стали романи Максима Дупешка «Історія варта цілого яблуневого саду» (2017) і «Біля карети під мертвим лисом» (2021). Скрупульозний аналіз романів засвідчує чутливість письменника до тектонічних зсувів у сучасній естетиці. Обидва романи працюють із феноменом впливу історичної пам’яті на сьогодення. І стратегії, які автор застосовує, цілком ілюструють тези теоретиків метамодернізму: осциляцію між премодерними, модерними й постмодерними практиками; фрагментоване «я» та спроби його інтеграції в нові сенсові конфігурації; констатація множинності людської суб’єктності; перехід від паратакси до метакси; рух від меланхолії до надії. Тексти Максима Дупешка засвідчують вчування в нову чуттєвість. Письменник не боїться шукати істину, бути простим (і на рівні мови, і на рівні трансльованих ідей), він усвідомлено використовує банальність, буває навмисно пафосним, осцилює від іронії до серйозності, від наївності до щирості, ніколи, втім, не наближаючись до цинізму. «Історія варта цілого яблуневого саду» — роман-рефлекс на сучасну
російсько-українську війну. Цей роман засвідчує зміну модусів у вітчизняній художній інтерпретації реальності — перехід від прикметного до значущого, що здійснюється завдяки «новій щирості». «Біля карети під мертвим лисом» є романом-а-намортозою — позірним хаосом, який за умови правильного ракурсу дивлення раптом постає як струнко збудована й зрозуміла конструкція. Цей роман ангажує читача до квесту, демонструє новий спосіб вдивлятися в сучасне буття.

«ЧЕРВОНА КАЛИНА» ВІД ПІНК ФЛОЙД: РОМАН ПАРТИТУРИ

2023-12-19T09:40:47+02:00

Мультимедійне поєднання акапельного виконанання «Червоної калини», опубліковане Андрієм Хливнюком в Інстаграмі, з аранжуванням легендарного британського гурту Пінк Флойд представляє характерний музичний текст у інтермедіальній модальності сучасного культурного виробництва. Музикологічне прискіпливе читання функцій гармонічних послідовностей кадансів і специфіки голосоведення у синглі оприявнює музичні художні засоби породження глибинних смислів, емоційного осмислення історії. Музична архітектоніка твору вибудовується як ряд сюжетних подій у формі ініціальних, медіальних і фінальних формул. Інтерпретаційний концепт «роман партитури» упривілейовує музикоцентричний компонент інтерпретації синглу та зосереджується на специфіці музичного письма, функціональних взаємозв’язках ступенів ладу, телеологічному русі нот тональної музики. Аналіз мелодико-синтаксичних структур і форм звукового вираження музичної думки у «Червоній калині» від Пінк Флойд сприяє з’ясуванню ізоморфних функцій літературної наратології та сучасної музичної практики з перспективи нотного стану не як метафори, а невербального тексту, цілісність, естетично-емоційні смисли й ідеї якого породжуються рівною мірою як посутньо музичними факторами інтервальних систем і звукоряду, так і взаємозв’язком і послідовністю конститутивних елементів, притаманних літературному сюжетному наративу. Структурування акордової ретардації, розглянуте в діахронічному зрізі, артикульовано у синглі закінченням хорового співу на другому ступені ладу, що виконує функцію антиципації подальшого розгортання подій музичного сюжету. Ладове тяжіння до розв’язання в каденцію у музиці виявляє аналогічні риси з розв’язкою драматичного конфлікту в художній літературі, а протиставлення збалансованого, безконфліктного пентатонічного ладу і конфліктогенного, дисонансового хроматизму блюзової ноти маркує кульмінацію музичного наративу. Фінальний гармонічний зворот інструментальної партії у формі половинної каденції, яка вивершує період не тонікою, а домінантою, вказує на недобудовану конструкцію функціональної циклічності, невичерпаність і недомовленість завершальної дії і свідчить про романізацію партитури, незавершеність і відкритість конфлікту. Витлумачене крізь призму літературоморфної інтерпретації музичних творів у площині сюжетворення і наративних іманентних атрибутів — зав’язки, розвитку і ретардації дії, кульмінації та розв’язки — гітарне соло синглу передає глибокі емоції героїзму та страждання незламної України у боротьбі з рашистською навалою.

СПІЛЬНИЙ БІЛЬ, ВІЙНА Й ІДЕНТИЧНІСТЬ: НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО МЕТАМОДЕРНІЗМУ

2023-12-19T09:58:02+02:00

У статті розглядається національна специфіка українського літературного метамодернізму в культурно-історичному контексті сучасності, зокрема, у зв’язку з подіями російсько-української війни. У фокусі уваги — історія формування наукового дискурсу поняття на тлі попередньої постмодерністської культурної й літературної
традиції, основні риси метамодерного світогляду й метамодерністської поетики й специфічні ознаки українського літературного метамодернізму. Попри те, що суспільно-політичні й соціокультурні передумови формування українського метамодернізму зумовили унікальний шлях його розвитку (зокрема, надзвичайну вагу метанаративів національної ідентичності й потреби пропрацювання травматичної пам’яті), універсальні ключові ознаки цього явища — прагнення доторку до внутрішнього світу Іншого, гіпер-саморефлексивність, усвідомлення важливості зв’язку людини зі спільнотою — невід’ємно притаманні й українському варіанту цього феномена.

МОТИВ УТЕЧІ В РОМАНІ ЯРОСЛАВА МЕЛЬНИКА «ДАЛЕКИЙ ПРОСТІР»

2023-12-19T10:14:43+02:00

У статті досліджено мотив утечі в романі сучасного українського письменника Ярослава Мельника «Далекий простір». На підставі ознайомлення з критичною літературою виявлено гібридний характер жанрової дефініції твору: роман-антиутопія з ознаками науково-фантастичного, алегоричного, авантюрного, психологічного, містично-фантазійного роману, роман-трилеру. Його інтертекстуальний простір охоплює твори Рея Бредбері, Кена Кізі,
Джорджа Орвела, В. Винниченка, Г. Сковороди, також В. Домонтовича, М. Хвильового. Вказано, що своїм корінням сюжетна колізія метамодерністського роману Я. Мельника сягає біблійної історії про вигнання з раю Адама та Єви.
Художня візія простору втілена в романі у трьох локаціях: мегаполісу (країна сліпих людей), Прозорої Плями (табір повстанців), Тихого Куточка (елітарного селища зрячих), звідки персонаж утікає в пошуках гармонійного універсуму — далекого простору. Три втечі Габра — це й три жінки, кожна по-своєму, в процесі розповіді стають близькі головному персонажеві. В образі головного персонажа письменник показує людину, яка змагається з несприятливими обставинами за право бути щасливим, жити приватним життя, навіть бути маргіналом, не заангажованим у
суспільно-політичні течії. Водночас нерішучість, сумніви в доцільності своїх активних дій, призводять до того, що зазвичай його проблеми вирішують інші люди.

2000-НІ: ПРИКМЕТИ ЧАСУ В РОМАНІ ІЄНА МАК’ЮЕНА «СУБОТА»

2023-12-19T11:01:37+02:00

У статті запропоновано аналіз роману Ієна Мак’юена 2005 року «Субота» з точки зору прикмет нового ХХІ століття. Авторка статті виокремлює сім ключових ознак, які сукупно окреслюють контур нового десятиліття.
Хроніка одного дня з життя Генрі Пероуна скеровує до романів англійських модерністів — меншою мірою «Улісса» Джеймса Джойса, більшою — «Місіс Делловей» Вірджинії Вулф. 48-річний Генрі — представник середнього класу, успішний нейрохірург, апологет раціоцентричного погляду на світ, як і Кларісса, готується до вечері у родинному колі. Впродовж дня він рухається вулицями Лондона і розмірковує про час, в якому йому випало жити. Його рефлексія поєднує раціональність та спонтанність.
Пероун (та Мак’юен) каталогізує прикмети 2000-них. Серед них — страх глобальних воєн як наслідок атак 11 вересня, який притаманний обом поколінням Пероунів (народженим у 1950-х і 1980-х); усвідомлення проблеми виснаження природних ресурсів та руйнівних наслідків цих процесів; секуляризація та її темпи у постхристиянському суспільстві сучасної Великої Британії; безпрецедентний науково-технічний прогрес і залученість високих технологій у щоденне життя людини; надмірна медієзація суспільства в умовах цифрової доби і як наслідок втрата навичок скептичного мислення.
У художньому світі роману характерна для Мак’юена напруга між приватним та колективним втілена в усвідомленні головним героєм власної зростаючої незахищеності і хиткості як модусу існування.
Генрі Пероун утверджується у виборі родини як єдиного прихистку від небезпек зовнішнього світу та в професії нейрохірурга як простору, який він ще може контролювати, зосібна повертаючи життя тим, хто балансує на межі життя і смерті.
У притаманній йому манері Ієн Мак’юен покладається на англійську літературну традицію — передовсім та найбільше на модерністське письмо з його акцентуйованим інтересом до індивідуальної рецепції світу. Це також традиція «Man-in-Society» — реалістичного письма з увагою до соціально-політичного, устоїв, із характерною деталізацією, яку автор майстерно синтезує з інструментарієм постмодерністської поетики — грою з читачем, несподіваними сюжетними поворотами, гібридизацією оповіді (науковий медичний дискурс, репортажні описи щоденної праці в нейрохірургії), підкресленою інтертекстуальністю (від Шекспіра і далі) та модусом невизначеності.

ПИСЬМО ЖОРЖА БЕРНАНОСА ЯК МОДЕРНІСТСЬКИЙ КОД ЧУТТЄВОСТИ ФРАНКОМОВНОГО МЕТАМОДЕРНІЗМУ

2023-12-19T11:16:47+02:00

У статті проаналізовано присутність інтертексту художньої прози і політичної есеїстики представника Французького католицького літературного відродження Франції першої половини XXст. — Жоржа Бернаноса — у межах сучасної міжжанрової французької літератури. Мова йде про есеїстичний доробок франкомовного письменника Хуана Асенсіо. Метамодерністську чуттєвість 2000-х рр. розглянуто як вислід завершення
панування постмодерністського дискурсу. Зауважено на діалогічнічному характері метамодернізму з ідеологемами як модернізму, так і постмодернізму. Названо засадничі характеристики новітнього світочуття. Розкрито інтертекстуальний зв’язок текстів Бернаноса та Асенсіо за чотирма категоріями, заснованими на наратології Ж. Женетта.

МЕТА-ТІЛО ЯК ПЕРФОРМАНС В РОМАНІ ДОНА ДЕЛІЛЛО «ХУДОЖНИЦЯ ТІЛА» (The Body Artist, 2001)

2023-12-19T12:01:17+02:00

У статті розглядається роман Дона Делілло «Художниця тіла» (The Body Artist, 2001) як репрезентанта нового підходу до концепції тіла в літературі. У фокусі уваги концепція мета-тіла, що характеризується динамічністю та гнучкістю. Зазначається, що образ тіла вже не є статичним у свідомості читача, але стає динамічним, реагуючи на зміни у сприйнятті та отриману інформацію. Сприйняття мета-тіла як нового явища розглядається через призму відмови від упереджень та оцінки ймовірності відчуттів у конкретних ситуаціях або контекстах. Зауважується, що мета-тіло перестає бути лише наслідком певних стереотипів чи уявлень і все більше залежить від спроможності оцінювати ймовірність відчуттів в різних обставинах. Такий підхід дозволяє розширити розуміння тіла як об’єкта та підкреслити його адаптивну природу у сучасному літературному дискурсі. Крім того, концепція мета-тіла розглядається в романі у декількох аналітичних ракурсів. Перший з них присвячений аналізу мета-тіла через колапс відстані, або дистанціювання часопросторових досвідів. Другий ракурс розглядає мета-тіло крізь природу матеріальних артефактів, різних механічних приладів на кшталт диктофону, радіо, вебкамери тощо. Ще одним ракурсом є комунікаційно-діалогічна природа сімейних взаємовідносин. Йдеться про чергування тиші й звуку, вербалізованого й замовчуваного діалогу між членами подружньої пари. Особливої уваги заслуговує розгляд мета-тіла крізь оптику тілесного перформансу.

ДОМІНАНТИ МЕТАМОДЕРНІЗМУ: КРИТИЧНА РЕЦЕПЦІЯ

2023-12-19T12:17:10+02:00

У статті проаналізовано напрацювання у царині літературознавства, де осмислюється естетика метамодернізму. Дослідники акцентують такі іманентні риси сучасної художньої літератури: повернення до модерністського типу експериментування, реконструювання відкинутих постмодернізмом великих наративів, коливання між різними естетичними палітрами, відкритість, повернення до історії, глибинність, афект і нова щирість. Виокремлення цих домінант сучасного письменства дає підстави стверджувати про «згасання» і вичерпаність постмодернізму та про оприсутнення нового способу наративізації і осмислення реальності, що містить як реалії високого технологічного поступу, так і економічної нестабільності.

КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ В АМЕРИКАНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ КРІЗЬ ПРИЗМУ МЕТАМОДЕРНОГО СПРИЙНЯТТЯ

2023-12-19T12:31:12+02:00

Час, як базове поняття фізики та філософії, що є обов’язковою координатою нашого світу, присутній у сучасній американській літературі і як художній ефект, що прикрашає оповідь, як інструмент створення художньої реальності, і як система, що змінює спосіб мислення. Дія законів часу поширюється як на людину, так і на літературний твір, але сучасна література адаптує ці закони до потреб художнього твору та експериментує з його внутрішнім часом. У цій статті розглядаються художні аспекти різних концепцій часу в сучасній американській літературі (від кінця ХХ до її сучасного стану) та їх вплив на читача крізь призму переходу від постмодерністського до метамодерного філософського світогляду, спровокованого актуальним рівнем розвитку наук, глобалізацією та цифровізацією, а також взаємовплив людського сприйняття цих процесів та реакції на них сучасних літературних тенденцій.

ВІЛЬНЮСЬКІ ВІЗІОНЕРИ І ЛИТОВСЬКА ВЕРСІЯ МЕТАМОДЕРНІЗМУ

2023-12-19T12:44:05+02:00

литовській культурі з’явилося унікальне скупчення художніх висловлювань про історію Вільнюсу, розвинене у творчості так званих вільнюських візіонерів Без сумніву, в сучасному контексті можна назвати імена двох мисткинь, які впровадили тему Вільнюсу до міжнародного поля художньо-історичних та політичних студій. Йдеться про композиторку Онуте Нарбутайте (нар.1956) та письменницю Кристину Сабаліаускайте (нар.1974). Вільнюська ораторія О.Нарбутайте, «Centones meae urbi» (1997), нагороджена Державною премією, відкрила значущі перспективи для сучасного глобального та мультикультурного бачення Вільнюсу, по суті, відродила дух архітектурного всесвіту міста, болісну тему Голокосту, входження барокової доби процвітання у теперішнє. Ще в більш актуальний спосіб, минуле Вільнюсу ожило у чотиритомній епопеї про аристократичні литовські родини «Silva rerum» (2008–2016) К. K. Сабаліаускайте, письменниці і докторки мистецтвознавства. Сабаліаускайте, відтворюючи бурхливе життя Вільнюсу за допомогою потужних образів у вічному старовинному стилі, впроваджує цю парадигму до метамодерного простору, де панує велике творче розмаїття, від вербальної естетики до трансформацій геополітичних цінностей.. У цьому сенсі вільнюське візіонерство постає як надзвичайно актуальне та парадигматичне поле наснаги для литовського метамодернізму в цілому.